загрузка...

Поиск по сайту

История Приазовья

Статьи по истории

Эссе по истории

Антиквариат

Литература

Сообщения история

География

Доклады ОБЖ

Биология

Физика и астрономия

Короткі історичні новели про ветеранів війни

Остання воля

Дівчинка-підліток під диктування сусідки писала її сину листи на фронт.

Миколу вона добре знала, він усього на п’ять років старший. В листах-відповідях син завжди передавав фронтові привіти й Анюті, дякував за допомогу матері, обіцяв привезти їй з фронту, як тільки розгромлять ворога, велику трофейну ляльку.

Сусід вважав, що Анютка – така, яку запам’ятав, коза-вертуха з кіскою-хвостиком.

Та Анюта за ці два роки витягнулася, із дівчинки стала дівчиною, ходила вже до дев’ятого класу і всю роботу ділила на дві сімЇ – свою і тітки Василини. Мати Миколи частенько хворіла – без помічниці їй було важко.

Коли сіли писати чергового листа, тітка Василина серед інших наказів продиктувала й такий: «Як повернешся, мій сину, з війни, не шукай собі іншої нареченої, одружуйся з Анютою. Вона тобі принесе щастя…» -

Ой, що ви. Мамо! – маковим цвітом спалахнула Анюта. Вона тітку Василину частенько мамою називала. І зараз це слово вихопилося. – Скажете самі.

- Ти пиши, пиши! – посуворішала сусідка, піднявши голову над подушкою. – Не від себе, від мене пиши. Така моя остання воля…

І Анюта написала: «Як повернешся, мій сину, з війни…», а далі, замість слів «не шукай собі іншої нареченої», написала: «щиро подякуй Анюті».

Тітка Василина скоро померла. Але листи від неї йшли та й шли на фронт. Анюта розповідала Миколі сільські новини, розповідала, що посіяли та посадили на городі весною сорок п’ятого, наказувала повертатись живим та здоровим. І десь під осінь повернувся в село старшина-танкіст, в орденах та в нашивках за поранення. Тільки в рідній оселі дізнався, що ще взимку померла мати. Берегла його Анюта від тяжкого удару…

Вони одружилися через рік. Коли поверталися з сільради, Анюта й розповіла про материнський наказ… -

Я його серцем відчував – зізнався Микола.

Автор коротких історичних новел про ветеранів війни Іван Корбач, письменник, ветеран Другої Світової. Інші короткі історичні новели читайте тут

Подружки-реготушки

Їх і зараз, як у ті давні воєнні роки, однополчане розрізняють: Маша-біленька та Маша-чорненька. Воювали санітарками-інструкторами, були нерозлийвода, подружки-реготушки. Хоча служба в них була й небезпечна: виносили з бою поранених.

Після перемоги повиходили заміж. Одна з них – Марія Олесіївна (Маша-біленька) – живе під Петербургом. Друга – Марія Степанівна (Маша-чорненька) – на Уралі.

Я чув про них від інших. Чоловіки згадували в один голос: обидві Марії були красиві, у біленької на щоках ямочки, у чорненької очи – потонеш у них… У дівчат була добра слава недоторканих, незайманих, берегли вони себе.

І прийшла до них любов. Знайшли її серед тих, з ким воювали.

Мені доводилося бути поряд із Машами, коли вона зустрілися після п’яти десятиліть розлуки. Бачив, як обнялися, розцілувалися, розплакалися, а через кілька хвилин розсміялися, згадавши щось давнє, хороше. Потім показували фотографії онуків…

У бабусь була однакова юність, дуже схожа старість, тільки в ній вже обидві вони були біленькими….

Автор коротких історичних новел про ветеранів війни Іван Корбач, письменник, ветеран Другої Світової. Інші короткі історичні новели читайте тут

Загрузка...